avangard-pressa.ru

Тема 2: Культура доби Київської Русі - Политология

Метою теми є з’ясування таких питань, як вплив християнства на культурний розвиток Київської Русі взагалі та на розвиток писемності, освіти, мистецтва, філософської, політичної, соціальної думки зокрема. При вивченні матеріалу рекомендується дотримуватися наступного плану:

1. Християнство як чинник нових культурних процесів.

2. Зародження і розвиток шкільної освіти та наукових знань.

3. Розвиток літератури Київської Русі. Літописання.

4. Архітектура та монументальний живопис.

Культура Київської Русі – видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює ІХ – середину ХІІІ ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов’янськими традиціями.

Вирішальне значення в історичному розвитку держави відігравала реформа князя Володимира – запровадження християнства. Охарактеризуйте причини впровадження християнства в Київській Русі.

Доба Володимира Великого і особливо Ярослава Мудрого стала визначним етапом розвитку Київської держави. Ніколи більше вона не була такою єдиною і могутньою. У час християнізації Русь мала великий міжнародний авторитет і могла диктувати власні умови Візантії, державі, звідки до Києва прийшло християнство і мистецтво якої було тоді передовим у Європі. Тому й сам процес запровадження християнства, і запозичення тих чи інших елементів культури відбувалися не механічно, вони постійно переосмислювалися, творчо перероблялися, набуваючи нового національного забарвлення.

Знайомлячись з християнським віровченням і поступово прилучаючись до нього, панівна верхівка впевнилася у придатності саме цієї релігії для потреб зміцнення і подальшого об’єднання держави.

Слідом за наверненням киян до християнства розпочалося хрещення мешканців давньоруських земель. Хрещення Русі викликало гостру реакцію народу, що виявлялася нерідко у формі фізичної розправи. Запровадження християнської релігії було складною і суперечливою подією в історії Київської Русі. Людина раптом почала усвідомлювати свою особливу роль у світі, адже вона створена за образом і подобою Божою, наділена безсмертною душею, чим суттєво відрізняється від решти природи. Прийняття християнства, звичайно, було прогресивним для Русі. Християнство постало як наслідок все більшої соціалізації життя, коли людина з мікроколективу стала виростати до соціуму. Християнство допомагає жити людині в соціумі, проте почасти порушуючи при цьому язичницьку гармонію з природою.

Не підлягає сумніву, що прийняття християнства сприяло розвитку писемності, освіти, мистецтва, розвитку філософської, політичної, соціальної думки. Писемність на Русі з'явилася ще до введення християнства. Але новий виток розвитку не лише вима­гав, але й давав відповіді на нові запитання буття. Через християнську літературу на Русь прийшла вся мудрість, раніше накопичена європейським світом.

Християнство, на відміну від античної раціоналістичної філософії, звернулося не тільки до розуму, а й до душі. Православ'я, що прийшло в стародавню Русь, промовляло не стільки раціоналістичними словесними формами, скільки образа­ми, одухотвореними символами, притчами, що були більш зрозумілими. Поетичність, чуттєвість, сентиментальність − ці характерні риси українського народу знайшли своє вираження у християнстві.

Виникнення та поширення писемності сприяли швидкому розвиткові освіти, науки й взагалі культури на Русі. Особливо позитивно цей вплив позначився на процесах подальшого розвитку шкільної справи. Свідчень про поширення освіти на Русі в дохристиянські часи ми не маємо. А от відомостей про те, що у нас були в ті часи писемні люди, маємо немало. Це засвідчують укладені договори київських князів, різні написи на предметах матеріальної культури, згадки авторів візантійських, римських та інших хронік.

Є відомості, що Володимир після хрещення Русі у 988 р. створив у Києві при Десятинній церкві першу школу для дітей місцевої аристократії. З літопису відомо, що син Володимира Ярослав Мудрий у Новгороді 1054 р. створив школу для 300 дітей старост і духовних осіб. Навчали у цій школі читанню, письму, основам християнського віровчення.

Шкільна освіта за часів князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого ста­ла частиною загальнодержавної та церковної політики. Цього часу у Київській державі утворюються три типи шкіл:

- навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя, так звана палацова школа підвищеного типу;

- приватна школа домашнього навчання;

- навчальний заклад, у якому готували священиків − школа «книжного вчення».

У давньоруських школах обов'язковим було навчання основам письма, читання та рахунку. А оскільки література, що надходила з-за кордону, була написана здебільшого грецькою та латинською мовами, то важливого значення надавали вивченню цих мов. Крім того, вивчали музику та співи, розглядаючи їх як одне з «семи вільних мистецтв». Писали на дерев'яних дощечках, вкритих воском, роговою або металевою паличкою, яка називалася стилем.

Процеси поширення освіти на Русі мали свої особливості. Найголовнішою з них була та, що до освіти прилучалися не лише особи чоловічої статі. Так, є свідчення, що 1085 р. онука Ярослава Мудрого Ганна Всеволодівна відкрила в Києві спеціальну школу для 300 дівчат, в якій окрім грамоти навчали ще й різному рукоділлю.

Багато корисного у справу розвитку освіти вніс Києво-Печерський монастир. Вже в ХІ ст. тут виникає центр підготовки вищого духовенства, художників, лікарів, каліграфістів, перекладачів.

Поява і поширення писемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут і наукових знань. Науковими центрами на Русі в період розквіту Київської держави були передовсім Київ, Новгород, а також Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський.

Осердям тогочасної науки була, звичайно, теологія, часто забарвлена філософським змістом. Спираючись на теологію й міфологію, тогочасна наука опрацьовує також інші галузі знання – історію, право, природознавство, математику, астрономію, медицину.

Основою писемної мови Київської Русі була жива давньослов'янська мова східних слов'ян. Вона почала формуватися у VI-Х ст. з праслов'янської мови. Із введенням християнства на Русь приходить і книжна церковнослов'янська мова, яку називають ще старослов'янською. Із становленням давньоруської літературної мови утверджувалася і література Київської Русі. Письменство розвивалося у тісному єднанні з уснопоетичною народною творчістю, яка мала переважно синкретичний і дуалістичний характер, поєднувала язичницький світогляд з християнством. Отже, усна народна творчість, поява писемності, запровадження християнства прискорили процес становлення літератури Київської Русі. За два з половиною століття (до монголо-татарської навали) вона досягла високого ідейного і художнього рівня.

Літературу Київської Русі прийнято ділити на перекладну й оригінальну, що обумовлено історичною закономірністю.

Оскільки Київська Русь прийняла християнство за греко-візантійським зразком, то й перші церковні книги були візантійського походження.

Чималого поширення на Русі набули твори релігійного змісту — апокрифи (гр. — «прихований, таємничий»). Вони уточнювали і доповнювали Святе Письмо. На зорі християнства апокрифи призначалися для людей обраних, посвячених у таємниці релігії. За тематикою апокрифи поділяють на три групи: старозавітні, новозавітні та есхатологічні. Старозавітні були найдавнішими апокрифами. Це були легенди про ство­рення світу, про Бога і Сатанаїла, про Адама і Єву, про всесвітній потоп, ковчег Ноя, царів Давида і Соломона. Новозавітні апокрифи розповідали про життя і діяльність Ісуса Христа, про народження Христа, про діяння апостолів. І, нарешті, найпопулярнішими були апокрифи есхатологічні — про загробне життя, про кінець світу, про рай і пекло. Найвідомішим есхатологічним апокрифом з часів Київської Русі стало «Хождєніє Богородиці по муках».

Традиції Біблії у створенні життєписів продовжувало житійне, або агіографічне письменство (гр. — «святий» і «пишу»). Найпершими відомими в Київській Русі агіог­рафічними творами були переклади житій Антонія Великого, Федора Студита, Іоанна Златоуста, Георгія Побідоносця.

З Візантії прийшла до нас також патристика (гр. — «батько», «отець»), або ора­торсько-учительська література «отців церкви» — богословів і проповідників християнства. Це були твори Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Василя Великого та ін. Твори патристики сприяли зміцненню основ християнської моралі. Вони популяризували основні принципи релігійної догматики, тлумачили біблійні тексти, прославляли біблійних героїв і діячів церкви.

Швидкими темпами запроваджувалася у Київській Русі література світського характеру — белетризовані воїнські повісті та романи. Серед них повість Йосифа Флавія «Іудейська війна», «Троянські діяння» Іоанна Малали, воїнський роман «Александрія», лицарський роман «Девгенієве діяння» та ін.

Давньоруські літописи— це історичні твори, в яких найголовніші події записува­лися у хронологічному порядку, по роках (літах). Укладачі літописних текстів не були простими фіксаторами історичних фактів. Вони намагалися подати живу панораму подій, свідками яких були самі. Літописи складалися разом з самою історією, їх постійно доповнювали новими фактами, а деякі історичні події переосмис­лювалися й висвітлювалися по-іншому. Всі різночасові записи, вставки у сукупності утворювали літописне зведення.

Перше таке відоме зведення було складене в Києві наприкінці 30-х років XI ст. Воно увібрало в себе окремі статті церковного характеру, записи, перекази, легенди по­передніх часів. Цей літопис у науці прийнято називати найдавнішим. У ньому відобра­жені цікаві деталі з суспільно-політичного та культурного життя Київської Русі першої половини XI ст. Це був час значного соціально-економічного піднесення ранньофео­дальної держави. У центрі оповіді —діяння великого князя Ярослава, названого сучас­никами Мудрим.

Наступним було давнє Новгородське зведення, доведене до 80-х років XI ст., за ним — Києво-Печерське зведення і початкове Київське зведення, яке об'єднало матеріа­ли другого і третього зведень, а також інші джерела. Названі зведення у первісному вигляді не збереглися — вони увійшли у пізніший Початковий літопис (1093 р.), фунда­ментальний літопис «Повість минулих літ» (111З р.), продовжений Київським літо­писом (1200 р.).

Близько 1113 року у Печерському монастирі був створений новий літописний твір, названий за його першими словами «Повість минулих літ». Твір мав три редакції, які не дійшли до нас у первісному вигляді. Перша належала Нестору і прославляла князя Святополка за перемогу над половцями. Другу здійснив у Видубицькому монастирі ігумен Сильвестр за князювання Володимира Мономаха. Третю редакцію було також здійснено у Видубицькому монастирі 1118 р. для сина Мономаха Мстислава, який намагався протиставити Києву Новгород.

Продовженням «Повісті минулих літ» стали Київський і Галицько-Волинський літописи.

Найвеличнішою пам'яткою давньоруського письменства та одним із кращих творів світського героїчного епосу є «Слово о полку Ігоревім». Твір написаний під вра­женням невдалого походу навесні 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича разом з братом Всеволодом та небожем Святославом проти половців. Невідомий автор поеми, людина рідкісного поетичного таланту, створив шедевр, що досі не пере­стає чарувати художньою досконалістю та патріотичною спрямованістю.

Отже, художні твори Київської Русі є гідним внеском у скарбницю світової культури. Провідними у них були патріотичні ідеї утвердження величі Руської землі, авторитету руської православної церкви, збереження державної єдності у боротьбі з чужоземною навалою.

Разом з християнством було прийняте і пов'язане з ним візантійське мистецтво — кам’яне зодчество, монументальний і станковий живопис. І в тій, і в іншій галузі візантійські майстри створили визначні, перевірені досвідом і розвитком культури типи, норми і правила.

В архітектурі панував тип прямокутного храму з чотирма або шістьма стовпами. Центральний, продовжний та поперечний простір між стовпами (нефи) створювали в плані хрест, на перехресті якого височила циліндрична або гранчаста глава, перекрита купольним, сферичним зводом. Цей тип будови називався «хрестово-купольним». Але тільки на перших порах русичам довелося користуватися послугами грецьких архітекторів і художників. Їх досвід швидко опанували руські майстри, які змогли не тількисприйняти, але й творчо переосмислити візантійську спадщину.

Перші кам'яні храми на Русі вражають своєю грандіозністю і розмахом архітектурного задуму. При Володимирі Святославичі у 989 р. була закладена церква Богородиці Десятинної, перша на Русі кам'яна храмова споруда. Десятинна церква будувалася як втілення сили й міцності молодої держави.

Завдяки археологічним розкопкам ми знаємо, що це був великий хрестово-купольний храм. Церква, згідно з літописом, мала багато куполів. Інтер'єр її був прикрашений мармуром, стіни покриті мозаїкою і фресковим розписом. Підлога була прикрашена мозаїкою з кольорового мармуру надзвичайної краси.

Величаві князівські кам'яні палаци також оформлялися фресками, мозаїками і мармуром. Від величних споруд X ст. до нашого часу нічого не збереглося, їх вигляд ми можемо уявити, лише виходячи з результатів археологічних досліджень і відомостей літописних джерел.

За часів Ярослава Мудрого на початку XI ст. Київська Русь досягла зеніту свого розквіту і могутності. На Русі з'явилися свої видатні культурні та політичні діячі. Русь вийшла на світову арену як одна з наймогутніших держав, з якою повинні були рахува­тися країни Сходу і Заходу, а Київ став одним із найбільших міст світу.

За Ярослава територія Києва збільшується у десять разів. Будівництво набуває величезних масштабів. Навколо міста зводяться величезні укріплення. Аналіз архітек­турно-планувальної структури Верхнього міста, розміщення найважливіших споруд на його території вражають нас не тільки колосальним розмахом і задумом, а й доцільністю і мудрістю.

Приблизно на перехресті доріг, які йшли від чотирьох міських воріт, було обране місце для спорудження Софійського собору. На жаль, від усіх міських укріплень до нас дійшли тільки залишки оборонних споруд.

Найкраще збереглися фрагменти головних Золотих воріт. Вони як військове спо­рудження у минулому відігравали досить значну роль і неодноразово згадуються у літо­писах. З огляду на літописні описи Золоті ворота являли собою величезну вежу, прямокутну у плані. На другому ярусі була розміщена надворітна церква. Ворота були збудовані з великоформатної цегли (плінфи) і каменю на рожевому вапняному розчині. Цегляна кладка була виконана особливим способом, чим створена мальовнича гра коричнево-червоних смуг розчину і цегли. Це надавало зовнішньому вигляду Золотих Воріт надзвичайного багатства і пишності.

Київська Русь в XI ст. − найбільша держава Східної Європи, її князі користували­ся повагою в усьому світі. Королі і принци багатьох держав зав'язували династичні зв'яз­ки з київським двором. При дворі Ярослава розквітали мистецтво і освіта. Цей розквіт був підготовлений історичним розвитком східнослов'янських племен. Літописи передають нам, що дерев'яні храми і тереми були щедро прикрашені різьбою і розписами, мали багату і різноманітну композицію із численних башт, переходів тощо. Тому поява такого шедев­ра мистецтва, як Софійський собор в Києві, була не випадковим явищем.

Софійський собор побудований у 1037 р. великим князем Ярославом Мудрим на місці переможної битви киян з печенігами. Собору як головній святині було відведене центральне і найвище місце у новому місті. Тому через які б ворота мандрівник не входив у Київ, йому, насамперед, було видно багатокупольну громаду Софійського собору.

Подібні київському, собори Софії − «премудрості Божої» були створені в інших центрах Київської держави − Полоцьку, Новгороді, Чернігові. Вони мали власні особливості, але їх об'єднували характерні для архітектури Х-ХІ ст. грандіозність і пишність, із величі й сили, що так яскраво було втілене у найкращій з цих будівель − Софії Київській.

Князь Мстислав заклав у Чернігові Спаський собор − восьмистовпний хрестово-купольний храм з трьома апсидами і видовженою композицією. Архітектурні форми собору спокійні й урочисті. Центральний барабан і башти прикрашені орнаментами із цегли. Існує думка, що на архітектурній побудові й оздобленні Спаського собору позна­чилися деякі риси, що були притаманні Десятинній церкві у Києві. Однак докумен­тально це не підтверджено.

Історичні умови розвитку і загальний характер культури наприкінці XI − початку XII ст. суттєво змінюються. Настає період феодальної роздробленості. Виникають незалежні феодальні князівства зі своїми політичними інтересами і культурними зв'яз­ками. Проходить всього кілька десятиліть після спорудження Софійського собору, і архітектурний стиль значно змінюється. В образотворчому мистецтві починають пану­вати нові тенденції. І, звичайно ж, неабияку роль у цьому відігравала церква.

Характерним взірцем храму перехідного періоду є Успенський собор уславленої Києво-Печерської лаври (1073-1078 рр.). Печерський монастир уже в другій половині XI ст. домігся певної незалежності від київського митрополита і став центром антивізантійської орієнтації і визначним осередком феодальної культури. Цього часу тут, за сло­вами професора Д. В. Айналова, сформувалася «друга київська художня школа».

У закладанні Успенського собору брав участь сам князь Святослав Ярославич, копаючи лопатою рів для фундаменту. У порівнянні з Софією цей собор невеликий і досить суворий. Його простір не має такої ярусності й пишності. Замість тринадцяти куполів масив будови увінчує один важкий купол. Немає галерей і башт. Він здається ізольованим від навколишнього світу і протиставляється йому, символізуючи думку про непорушність буття. На жаль, ця велична споруда була зруйнована у 1941 році.

Через два десятки років після спорудження Успенського собору Києво-Печерсь­кої лаври князь Святополк Ізяславич будує у Києві Михайлівський Золотоверхий со­бор. Цей храм був закладений на честь перемоги над половцями, отже, образ воїна Ми­хаїла Архистратига був особливо дорогим того часу для русичів. Михайлівський храм був розібраний у 1934-1935 рр., а зняті з його стін мозаїки і фрески виставлені на друго­му поверсі Софійського собору.

Наприкінці ХІІ – початку ХІІІ ст. давньоруська культура досягає свого апогею. У містах бурхливо розвивається будівництво торговельних і ремісничих посадів. Розбудовуються маленькі столиці удільних князівств, які в мініатюрі копіювали столичні Київ та Чернігів.

Термінологічний словник

Агіографія (від грец. «святий» і «пишу») – вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих.

Апокрифи (від грец. «таємничий», «прихований») – твори християнського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою канонічними, заборонялися нею.

Ієрей – священик, пресвітер.

Іконографія – визначені правила зображення певного сюжету чи особи; перелік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету тощо.

Іларіон (? – бл. 1088) – митрополит київський, церковний і політичний діяч, філософ і оратор. Автор «Слова про закон і благодать».

Клір – духовенство, церковнослужителі.

Клірос – у православному храмі місце (на підвищенні перед іконостасом), де під час богослужіння розміщується клір – церковнослужителі.

Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

Літургія – церковне богослужіння.

Ногата – давньоруська дрібна монета.

Оранта – в ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з молитовне розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – образ богоматері.

Писало – паличка для письма.

Станкове мистецтво – термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, в скульптурі – статуя і т. ін. У добу Київської Русі – ікони.

Фреска – живописний твір, виконаний фарбами на свіжій штукатурці.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою; та, що належить церкві.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягала складність і суперечливість запровадження християнства на Русі?

2. Який вплив справило християнство на процеси розвитку культури Київської Русі?

3. Що нового було привнесено у державну систему освіти за часів князювання Ярослава Мудрого?

4. Які ви знаєте провідні жанри оригінальної літератури Київської Русі?

5. Коротко охарактеризуйте основні жанри образотворчого мистецтва Київської Русі.

6. Що таке мозаїки та фрески? Чи можна вважати, що вони належать до оригінального вітчизняного мистецтва?

7. Яка споруда вважається першим кам’яним храмом на Русі?

Тестові завдання:

1. Чи правильні наступні твердження:

А) першими руськими святими були князі Борис і Гліб

1) так, 2) ні;

Б) Святослав був християнином, як і його мати – княгиня Ольга

1) так, 2) ні;

В) першу спробу ввести християнство як державну релігію здійснив князь Аскольд

1) так, 2) ні;

Г) першим проповідником християнства серед слов’ян вважали апостола Андрія Первозванного

1) так, 2) ні;

Д) княгиня Ольга та князь Володимир Великий були канонізовані і зачислені до лику руських князів

1) так, 2) ні.

2. Онука Ярослава Мудрого Ганна при Андріївському монастирі заснувала першу на Русі:

А) школу для дівчат;

Б) духовну школу;

В) школу живопису.

3. Із наведених у дужках варіантів відповіді виберіть правильний:

Києво-Печерський монастир було засновано (наприкінці Х, на початку ХІ, в середині ХІ) століття афонським ченцем, русичем (Антонієм, Феодосієм, Нестором).

4. В архітектурі Київської Русі найпоширенішим був стиль:

А) романський;

Б) візантійський;

В) готичний.

5. Допишіть речення, використавши наведені у дужках терміни (мозаїка, ікона, фреска):

А) живописний твір, виконаний водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці – це…;

Б) мистецький твір із різнокольорового скла-смальти – це…;

В) живописний твір на релігійну тематику, виконаний темперними фарбами на заґрунтованій дошці – це… .